Розгорнуте інтерв’ю Energy club з CEO компанії

Нещодавно генеральний директор компанії “Авенстон” Дмитро Лукомський дав інтерв’ю клубу енергетики Energy club – провідній комунікаційній платформі для учасників глобальної енергетики, що об’єднує лідерів енергетики, надає сервіс і контент найвищої якості, де розповів про побудову успішної компанії, взаємодію гравців ринку з державою,  а також дав коментар щодо нового закону України про впровадження аукціонів.

 

Ось найцікавіші моменти, що обговорювалися під час інтерв’ю:

 

  1. Плани компанії:

– Вже на 2019 рік ми поставили собі абсолютно чіткі плани. Наша мета – і її навіть записано і доведено до всього колективу – взяти участь у реалізації як мінімум 50 МВт промислових сонячних електростанцій.

На сьогодні, якщо рахувати за 2019 рік, в нас уже підписано контрактів і знаходяться на різних стадіях реалізації, якщо не помиляюсь, 24 МВт. За півроку половину плану реалізовано.

Але при цьому я трохи незадоволений, оскільки всі ми розуміємо, що у зв’язку зі змінами ринку, законодавства всі потенційні клієнти та інвестори дуже поспішають завершити свої проекти цього року. І, відповідно, шансів підписати нові контракти з кожним днем усе менше. Ми активно працюємо і, я сподіваюсь, свій план реалізуємо, але це складно.

 

2. Міжнародна співпраця:

Якщо подивитись на географію ваших іноземних партнерів, кого більше? З яких країн?

– Найбільше – з Туреччини. Серед наших замовників основними є турецькі інвестори. А потенціал звернень і ті з них, які у роботі – це Індія, Китай, мабуть усе.

Цього року ви плануєте співпрацю, наприклад, з китайськими інвесторами?

– Ми якраз зараз у процесі заключення договору на один доволі великий проект, де нашим замовником виступає великий китайський генпідрядник. Він не потребує послуг під ключ, йому потрібні дуже вузькі та недорогі послуги, пакет послуг, які для нашої компанії вже стають не настільки цікавими. Хіба що, можливо, в плані PR взяти участь у великому проекті – так. Але з точки зору бізнесу як тільки заходить дуже великий іноземний контрагент, це, на жаль, поки не дуже цікаво.

 

  1. Система аукціонів:

Як Ви оцінюєте наприклад, новий закон України про впровадження аукціонів? Які у Вас очікування стосовно проблем, до чого готуватись ринку? До чого готуватись Вам, Вашим партнерам, колегам?

– Повернімось трохи назад. Ми будуємо промислові сонячні електростанції з 2010 року. Перші об’єкти були введені в експлуатацію в 2011 році. Відповідно, з тих пір законодавство змінювалось кілька разів. І ми кілька разів стикались саме з такими змінами правового поля і, відповідно, з побоюваннями інвесторів. Тому що для інвестора один з важливих факторів – стабільність і передбачуваність. Як тільки починається потенційні розмови про те, що щось буде змінено і незрозумілою є кінцева версія, наприклад, нового закону, інвестори на це реагують по-різному. Але в основному такі проекти або скасовуються, або заморожуються. Це ми спостерігали вже кілька разів. Будь-які зміни призводять до того, що галузь зупиняється. Зараз сонячна енергетика в Україні розвивається бурхливим темпом, відбувається бум, і він трохи штучний: його нагнітають.

Монополісти?

– Ні, скоріше ось це очікування того, що правила гри зміняться в таку сторону, що економіка інвестпроекту стане гіршою. Відповідно, всі ті, хто вже прийняв рішення вкладатись у такі проекти на цьому ринку в нашій країні, поспішають. Так вони могли би розтягнути ці проекти на кілька років, але тут потрібно встигнути до кінця цього року, поки тариф зафіксований і зрозумілий. Це з одного боку.

З іншого – за останні півтора року в Україні явно намітився тренд із входження іноземних гравців та інвесторів, і доволі великих. Це компанії, котрі заходять надовго, системно і, в принципі, їх не лякають локальні зміни правил гри. Їм потрібен чіткий сигнал від держави, що зміни не будуть різкими, ретроспективними. Наприклад, як це було в деяких європейських країнах, коли тариф скасовували заднім числом.

4. Посилання до держави:

Який конкретний сигнал, на Вашу думку, повинен бути від держави? 

– В тій ситуації, яку ми маємо сьогодні – коли підписано новий закон, котрий передбачає перехід від системи держпідтримки за рахунок «зеленого» тарифу до системи аукціонів – в принципі, іноземні інвестори та частина українських сприймають саму схему позитивно. Ризик в тому, що незрозумілою є методика – як вони будуть проводитись? як будуть розподіляти квоти? Відповідно, той сигнал, котрого чекає весь ринок – це проведення перших торгів.

Якщо гравці побачать, що правила гри зрозумілі, є шанс брати участь, розподілення доволі справедливе або хоча б описане у чітких термінах і обмеженнях, це буде дуже добрим сигналом.
Якщо ж перші пілотні аукціони та наступні пройдуть з незрозумілими, не зовсім прозорими схемами, це вплине дуже негативно. Це однозначно буде сигналом, що потрібно йти з цього ринку. Пам’ятаю ще часи, коли зеленого тарифу в Україні не було, але він уже працював у Європі, в Італії, Іспанії, Німеччині.

В принципі, тренди більш-менш зрозумілі або прогнозовані. Мені здається, ми нікуди не дінемось від того, щоб все ж стимулювати розвиток електростанцій середньої потужності. Тому що сегмент приватного домогосподарства в Україні більш-менш розвивається, і сильно не постраждає від нового законодавства: тут це виходить за рамки аукціонів.
Я маю на увазі середні електростанції розміром до 5 МВт. Термінологія може бути різною – середніми ще називають станції на 100-200 КВт, 500 КВт. Такі сонячні електростанції – до 5 МВт – за своєю потужністю співставні з трансформаторами на існуючих підстанціях біля населених пунктів. Ті, що існують, не потребують побудови нових підстанцій, великих інвестицій. Є точка підключення, є трансформаторна станція – 2,5 або 4 МВт. Тобто це стандартний ряд. Якщо підключатись до них, це буде мала, середня розподілена генерація, яка максимально наближена до споживача. Тобто вирішується питання навантаження у регіонах, немає втрат на транспортування. В принципі, якщо цей сегмент правильно простимулювати державою, то і галузь в Україні збережеться, і технічні проблеми будуть або згладжені, або зменшені, або зійдуть нанівець.

 

5. Стратегія розвитку:

Ви кілька разів згадали слово «стратегія» під час нашої розмови. Чи Ви намагались написати для себе стратегію розвитку вашого підприємства до 5 років – це перше питання. І друге – чи намагались для себе сформувати стратегію розвитку галузі? Якою Ви бачите галузь через 3-5 років? Я намагався, тому цікавить Ваша думка.

– Так, я теж намагався. Стратегія розвитку нашої компанії написана, але це навіть не стратегія, а план на найближчі три роки. На п’ять років я поки не ризикнув планувати. Середньотермінове планування є, цілі прописані, вони чітко покладені на цифри. З точки зору галузі складніше. Ставити цілі складно, тут можна висловлювати своє бачення – куди би ми хотіли, щоб вона прийшла. Це теж зроблено, але не всередині нашої компанії. Ми є членами Асоціації сонячної енергетики України, і в рамках цієї асоціації ми прописали консолідоване бачення гравців-членів асоціації про те, куди би ми хотіли прийти.

І куди? 

– Розмова була дуже цікавою, стратегічно ми довго планували. Це була не одна дискусія і не одна зустріч. В принципі, ціль максимум дуже амбітна – 100% відновлюваної енергетики в Україні.

 

6. Міжнародний ринок альтернативної енергетики:

Зараз на ринку альтернативної енергетики складно з технологіями? Буде легше? І кого більше – Китаю, Європи чи України?

– Більше, звичайно, Китаю. Але конкретно для сонячної енергетики китайське обладнання не означає погане, дешеве, неякісне. Так традиційно склалось, що в період 2005-2007 років практично всі потужності з виробництва сонячних батарей перенесли з Європи до Китаю. І було створено багато нових. І в Україні доволі добре йдуть справи з якісними продуктами, технологіями та обладнанням.

Більша частина ринку і тих проектів, які ми знаємо, будуть сонячними електростанціями з використанням обладнання топ-виробників. Для сонячних панелей це так званий список Tier 1 – перший ешелон виробників сонячних батарей. Є певні критерії, які дозволяють віднести компанію і продукт до цього рейтингу. Це доволі високий рівень і якості, і стабільності компанії з точки зору гарантійного обслуговування, техпідтримки тощо.

В Україні, я вважаю, використовують доволі топове обладнання. Минули ті часи, коли кілька років тому всі хотіли максимально дешевий «noname». Принаймні, ми не стикаємось із такими замовниками. А якщо такі розмови є, доволі швидко і аргументовано ми приводимо замовників до того, що потрібно використовувати хороший, надійний продукт.
Не обов’язково найбільш технологічний, тому що все ж важливою є собівартість отриманої кіловат-години електроенергії – вона повинна бути дешевою. Дорогі рішення завжди специфічні. Якщо є обмеження по площі, якщо потрібно виконати додаткові умови, тоді, можливо, це може бути високотехнологічне рішення. У звичайній наземній промисловій сонячній електростанції використовується ходовий продукт, мейнстрім, але доволі серйозних топ-виробників.

Повна версія інтерв’ю прикріплена нижче.