Інвестиції в сонячну енергетику

Сонячна енергетика – чергова забава для багатих країн і питання далекого майбутнього або ж реальна можливість, незважаючи на складні економічні та політичні умови сьогоднішньої України, заробляти гроші вже зараз?

Під терміном «сонячна енергетика» я маю на увазі величезну галузь, продукція якої так чи інакше спрямована на отримання електроенергії шляхом прямого перетворення енергії сонячного випромінювання в електричний струм. На сьогоднішній день існує безліч різних технологій, що дозволяють здійснити таке перетворення. Але близько 90% світової сонячної енергетики, так чи інакше, базується на кількох різновидах кристалічної кремнієвої технології.

Це означає, що в більшості випадків сонячна енергетика включає в себе наступні види бізнесу: виробництво металургійного кремнію, трихлорсилану (SiHCl3) і полікремнію, вирощування кремнієвих злитків «сонячної» якості, виготовлення кремнієвих пластин, виготовлення фотоелектричних перетворювачів сонячного випромінювання, збірка фотоперетворювачів в сонячні батареї, інсталяція сонячних електростанцій або інших видів систем з використанням сонячних батарей. Звичайно ж, будь-який з перерахованих етапів або їх комбінацій може розглядатися як потенційно перспективний напрямок для бізнесу. Але це теоретично, а на практиці існує ряд обмежень, які ми розглянемо нижче.

Як відомо, світове виробництво кремнію історично орієнтувалося на потреби мікроелектроніки, що мало на увазі відносно невеликі обсяги виробництва (в масштабах галузі). При цьому вимоги до якості кремнію (ідеальність кристалічної решітки, склад і кількість домішок і т.п.) були досить жорсткими. З розвитком сонячної енергетики електронна промисловість почала інтенсивно цікавитися дешевшим кремнієм гіршої якості. «Гіршого» з точки зору виробництва мікросхем, але з точки зору сонячної енергетики його параметри були більш ніж достатніми (чистота 99,9999% і вище). В результаті наявні потужності по виробництву кремнію «сонячної» якості перестали відповідати потребам галузі, і на початку XXI століття світ зіткнувся з глобальним дефіцитом цієї сировини. Ціни на полікремній злетіли з декількох десятків доларів до $200 за кг і вище. У зв’язку з цим багато світових виробників зацікавилися можливістю будівництва заводів з виробництва сонячного кремнію. Це спровокувало запуск великої кількості нових проектів в період з 2006 по 2008 рік, на що ринок відреагував падінням цін на кремній, які до сьогоднішнього дня подолали позначку $60 за кілограм і продовжують знижуватися далі.

Таким чином, період найбільшої фінансової привабливості подібних проектів залишився позаду, а труднощі, до яких я відношу порівняно великий обсяг необхідних інвестицій ($300-500 млн і вище), наявність потенційних екологічних проблем, жорсткі вимоги до енергоносіїв і т.п., залишилися. Ризикну висловити думку, що для приватного інвестора цей напрямок є сьогодні нецікавим. Такі проекти під силу або дуже великим світовим корпораціям, які давно займаються кремнієм або є гравцями хімічної промисловості, або ж великим вітчизняним компаніям, що заручилися серйозною державною підтримкою. Без цього подібні починання в умовах нашої країни здаються малореальними.

Наступний блок – це вирощування злитків кристалічного кремнію і подальше виготовлення кремнієвих пластин. В Україні успішно працюють кілька підприємств, які побудували свій бізнес саме на цьому. Зараз мені важко оцінити економічну привабливість даного виду діяльності. Але до його ризиків можна віднести, в першу чергу, потенційні проблеми з наявністю сировини, а саме – полікремнію. Незважаючи на те, що світова кремнієва промисловість активно нарощує свої потужності, ще не всі нові заводи введені в експлуатацію, а ті, які введені – пов’язані контрактними зобов’язаннями. Тобто вільного кремнію на ринку як і раніше мало. А ті дрібні і середні партії, які пропонуються, часто не гарантують стабільної якості. За оцінками аналітиків Goldman Sachs, прибутковість такого бізнесу в Західній Європі становить близько 8%. Багато це чи мало – вирішувати вам. Мені ж здається, що для ризиків України цей рівень є недостатнім. Але у інших експертів можуть бути свої аргументи.

Виробництво фотоелектричних перетворювачів – один з найбільш прибуткових бізнесів в розглянутому ланцюжку (маржа доходить до 20%). Але в той же час воно є одним з найбільш наукомістких виробництв, що вимагають серйозних інвестицій в обладнання, виробничі приміщення і персонал. Якщо мова йде про створення такого виробництва з нуля, то ці обмеження можуть серйозно вплинути на ризики проекту і знизити його привабливість. У той же час, при грамотному і продуманому підході виробництво фотоелектричних перетворювачів, об’єднане з подальшим виробництвом сонячних батарей, є одним з найбільш економічно привабливих напрямків «сонячного» бізнесу.

Якщо ж говорити окремо про виробництво сонячних батарей, то тут ситуація найбільш прозора. До плюсів такого проекту належить відсутність проблем із забезпеченням виробництва вихідними матеріалами та комплектуючими. В першу чергу, мова йде про фотоелектричні перетворювачі, велика кількість яких вільно пропонується на ринку за досить привабливою ціною. Крім цього, технічні обмеження для такого проекту мінімальні в порівнянні з виробництвом кремнію або фотоперетворювачів, а необхідні інвестиції – найменші. Нами було підготовлено детальний бізнес-план і проведено детальне фінансове моделювання для цього напрямку. Основні висновки за результатами цієї роботи будуть представлені нижче.

Нарешті, остання складова – інсталяція систем сонячного енергозабезпечення та резервного енергопостачання. Цей бізнес можна умовно розбити на два напрямки: (1) інсталяція малих і середніх систем резервного енергозабезпечення та (2) будівництво великих сонячних електростанцій.

За першим напрямком основні ризики – це незрілість вітчизняного ринку сонячної енергетики і відсутність великої кількості потенційних споживачів, які могли б дозволити собі інсталяцію «сонячних» рішень, наприклад, на дах власного заміського котеджу. Однак у зв’язку з прийняттям відповідного законодавства і введенням «зеленого» тарифу такі рішення можуть незабаром стати вельми цікавими.

Що стосується будівництва сонячних електростанцій, то для України це дуже перспективний напрямок. Особливо для сонячних південних регіонів нашої держави. Звичайно ж, це твердження вірне лише за умови наявності реально діючого механізму оплати за генеровану електроенергію за «зеленим тарифом». Про свої плани по будівництву електростанцій встановленою потужністю 10 МВт вже заявили такі компанії як Active Solar, SolarUA і завод «Квазар». Але в даний момент сонячних електростанцій, які реально працюють, в Україні немає, тому всі труднощі, які можуть виникати при реалізації подібних проектів, поки невідомі. А це, в свою чергу, значно збільшує ризики для потенційних інвесторів.

Якщо підвести риску під всім вищесказаним, то мені здається, що для приватного бізнесу в Україні найбільш привабливим є інвестиції в виробництво сонячних модулів. До переваг саме цього рішення можна віднести:

  • відносно невеликі капітальні інвестиції;
  • невисокі вимоги до класу виробничих приміщень, а також наявність на ринку великої кількості вільних площ відповідної якості;
  • відносна простота технології (багато технологічних операцій і устаткування мають аналоги, наприклад, у виробництві металопластикових вікон);
  • доступність недорогої робочої сили з достатнім рівнем кваліфікації.

Проведене нами моделювання бізнес-проекту по виробництву сонячних батарей показало, що найменшим економічно доцільним рівнем є запуск цеху потужністю 25 МВт на рік. Це відповідає випуску понад 450 модулів на добу (розглядаються кремнієві сонячні модулі з піковою потужністю 190 Вт). Таке виробництво передбачає придбання напівавтоматичного виробничої лінії від одного з найвідоміших світових виробників. Роботу власне лінії повинні забезпечувати 40 виробничих працівників, а загальний штат, необхідний для функціонування підприємства, становить близько 60 чоловік. Для розміщення обладнання необхідно приміщення площею 1 000 – 1 500 кв. м. Ще близько 500 кв. м резервується під складські приміщення.

Загальні капітальні інвестиції в виробництво 25 МВт сонячних батарей складають близько $3,5 млн, з яких $2,6 млн – це вартість виробничої лінії (для порівняння: вартість аналогічної по продуктивності лінії з виготовлення тонкоплівкових сонячних модулів на основі аморфного кремнію наразі становить близько $39 млн ). Загальна ж сума необхідних інвестицій, що враховує високу потребу даного типу бізнесу в оборотному капіталі, збільшується до $6,6 млн. Фактично від початкового моменту і до запуску виробництва має пройти від 12 до 15 місяців. Після виходу на планову потужність прогнозована річна виручка перевищує $50 млн, а потік грошових коштів забезпечує окупність витрат протягом 4 років роботи. Чиста приведена вартість даного проекту складає близько $10 млн, а внутрішня норма прибутковості перевищує 40%.

При аналізі зазначених вище фінансових показників слід пам’ятати, що протягом останніх 10 років середньорічні теми зростання ринку сонячних батарей становили близько 20%. За найбільш песимістичними прогнозами, ця тенденція збережеться аж до 2030 року, а в найближчі 13 років прогнозується річне зростання потужностей на рівні від 28 до 37%. Тому, з урахуванням реалій світових ринків традиційних джерел енергії, інвестиції в альтернативну енергетику і, зокрема, в сонячну енергетику варто розглядати не стільки в контексті фінансових показників, скільки в стратегічному контексті. У той же час, як видно з наведених цифр, навіть в умовах кризи такі проекти все одно залишаються перспективними і можуть розглядатися як альтернатива іншим видам інвестицій.

Підводячи підсумки всього вищесказаного, хочу ще раз зазначити, що при розгляді тільки з фінансової точки зору інвестиції в сонячну енергетику є не такими привабливими, як можливі альтернативи. Але при аналізі довгострокової перспективи та облік тенденцій розвитку енергетичного сектора економіки проекти в сфері альтернативної енергетики з кожним днем ​​стають все більш привабливими. А поточна ринкова ситуація сприяє проникненню в галузь нових гравців. Тим більше що пороги входу для новачків поки що відносно низькі.

Дмитро Лукомський, к.т.н.
Стаття була опублікована в журналі «Альтернативні джерела енергії», №1-2 за 2010 рік.