Через високу вартість інноваційних технологій, до яких входять компоненти сонячних та вітрових електростанцій, із початку 2000-х років відновлювана енергетика у світі розвивалася повільно. Ураховуючи це, уряди розвинених країн шукали можливості прискорити розвиток «зеленої» енергетики, яка забезпечує поступову відмову від використання викопного палива та зменшення негативного впливу на довкілля, сповільнення зміни клімату.
Першим таким механізмом став «зелений» тариф, який ще у 2001 році був впроваджений у Німеччині, щоб стимулювати розвиток відновлюваної енергетики. Із того часу Німеччина стала лідером у розвитку «зеленої» енергетики в світі, де у 2023 році до 55% потреб країни в електроенергії забезпечували відновлювані джерела енергії (в Україні цей показник не перевищив 11%, станом на 01.02.2022 р).
Єдиним механізмом підтримки розвитку відновлюваної енергетики в Україні першопочатково теж став «зелений» тариф, що був запроваджений у 2009 році відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення «зеленого» тарифу» №601-VI від 25 вересня 2008 року. За допомогою «зеленого» тарифу в Україні, станом на 01.02.2022 року було побудовано близько 9,8 Гігават (ГВт) електростанцій з відновлюваних джерел енергії, з яких близько 7,5 ГВт — це наземні та дахові сонячні електростанції.
У 2019 році в Україні законодавчо був запроваджений також аукціонний механізм підтримки, який в силу суб’єктивних причин так і не був імплементованим донині. Наприкінці 2019 року — середині 2020 року відбулась практично повна зупинка розвитку промислової «зеленої» енергетики, і з того часу енергосистема перейшла в стан хронічних заборгованостей за вироблену відновлювану електроенергію. Водночас зростання вартості електроенергії для промислових споживачів та графіки відключень викликали широку дискусію щодо використання можливостей відновлюваної енергетики для забезпечення власного споживання.
Тож у середині 2023 року внаслідок ухвалення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та «зеленої» трансформації енергетичної системи України» започатковано нові правові можливості для побудови більш стійкої до масованих обстрілів та децентралізованої енергосистеми. Окрім раніше впровадженого «зеленого» тарифу, одним із нових інструментів підтримки розвитку відновлюваної енергетики став механізм самовиробництва електричної енергії (Net Billing).
Механізм самовиробництва не є новим явищем і успішно працює у більшості розвинених країн світу. Він фактично є одним із видів прос’юмерства, тобто коли одна й та сама особа (фізична чи юридична особа) є і споживачем, і виробником енергії одночасно. На сьогодні кількість прос’юмерів, за даними International Renewable Energy Agency, глобально вже перевищує 240 млн. людей. І ми переконані, що ця цифра буде тільки зростати, зокрема, і завдяки реалізації потенціалу України.
Із набуттям чинності Закону No3220 введено чимало новел щодо правового регулювання ринку ВДЕ. Однією з новел Закону №3220 є запровадження механізму самовиробництва, що є аналогом механізму підтримки, котрий широко застосовується в світі для об’єктів відновлюваної енергетики — Net Energy Billing (гроші за кіловати на кіловати).
Схематично механізм Net Billing виглядає наступним чином. Перший контур – електроенергія: надлишкова електроенергія, вироблена генеруючою установкою активного споживача, обліковується лічильником і передається в мережу, одночасно, такий споживач може отримувати з мережі електроенергію в тих обсягах, які йому необхідні для покриття свого повного споживання, зокрема, і тоді, коли власна генерація відсутня. Другий контур – фінансовий, під час якого активний споживач отримує розрахунок на віртуальний рахунок за всю електроенергію, яку відпустив у мережу по визначений ринком чи договором ціні. Отримані на віртуальний рахунок кошти, активний споживач використовує першочергово під час розрахунків за отриману електроенергію та послуги з передачі/розподілу.
Так, Законом передбачено, що кожен споживач має право встановити у межах дозволеної до споживання потужності генеруючу установку та користуватись нею для покриття власних потреб в електроенергії з можливістю відпуску надлишку в мережу.
Відпуск надлишків електричної енергії здвйснюється для побутових споживачів, малих непобутових споживачів, які уклали договір з постачальником універсальних послуг (далі – ПУП) – за ціною ринку на добу наперед (далі – РДН). У випадку, якщо об’єкт використовує установку зберігання енергії, то ціна відпуску електричної енергії, за якою він може працювати з ПУП-ом, є ціною РДН загальною, що є вищим показником, ніж ціна на РДН, наприклад, у денні години. У випадку, коли малі непобутові та інші споживачі укладають договір не з ПУП-ом, а з окремим електропостачальником, вони здійснюватимуть відпуск електроенергії за вільними цінами, про які домовляться в договорі.
Визначається вартість відпущеної електроенергії щомісяця за результатами погодинного сальдування вартості обсягу відпуску електричної енергії в мережу та вартості відбору електроенергії з мережі (споживання) з урахуванням вартості послуг з передачі та/або розподілу електричної енергії, що окремо сплачується ПУП-у або іншому електропостачальнику. За результатом місяця, станом на перше число календарного дня після завершення розрахункового періоду, кошти, що були акумульовані за відпущену електроенергію, використовуються першочергово автоматично для сплати спожитої електроенергії та послуг із передачі та/або розподілу. Нарахування коштів за відпущені кіловати відбувається до 12 числа календарного місяця. Залишок після оплати спожитої електричної може бути виплачений споживачу до 15 числа місяця наступного за розрахунковим, або накопичений для подальшої оплати за спожиту електричну енергію із загальної мережі електропостачання.
Робота у межах механізму самовиробництва здійснюється за договором купівлі-продажу електричної енергії за механізмом самовиробництва, що є додатком до договору про постачання електричної енергії споживачу.
Отже, суть механізму самовиробництва полягає у наступному: споживач встановлює для власного споживання електростанцію, яка виробляє електроенергію з відновлювальних джерел енергії. У певний період така електростанція виробляє більше електроенергії, ніж цього потребує споживач, тобто з’являються надлишки електричної енергії, які споживач може продати постачальнику електричної енергії, отримавши за це оплату від постачальника на спеціальний рахунок за цінами, визначеними Законом або вільними цінами, якщо така можливість передбачена Законом. Кошти із цього рахунку використовуються надалі, у випадку, якщо власна генеруюча установка споживача не покриває потреб споживача і він бере електроенергію з мережі для оплати такої електроенергії. Якщо після сплати за спожиту електроенергію кошти залишаються, вони можуть бути сплачені споживачу за його заявою.
Можливість скористатися перевагами механізму самовиробництва відкривається для таких видів активних споживачів:
Потужність генеруючої установки активного споживача визначається номінальною потужністю інверторного устаткування такої генеруючої установки (у випадку його наявності), що забезпечує роботу генеруючої установки. Окрім того, Законом встановлено обмеження дозволеної до відпуску в мережу електричної потужності активного споживача (крім побутового та малого непобутового споживача), яка не може перевищувати 50% від величини дозволеної (договірної) потужності такого споживача.
Сальдування об’єму електроенергії відпущеної в мережу відбувається відповідно до передбаченого Законом порядку і залежить від потужності встановленої сонячної електростанції.
Перелік дозвільної документації, необхідної для участі в механізмі самовиробництва електричної енергії, залежить від обраного споживачем алгоритму дій. Загальний алгоритм виглядає наступним чином:
Варто зазначити, що встановлення дахових сонячних електростанцій не потребує набуття у власність чи користування земельної ділянки та проходження низки дозвільних процедур порівняно з наземними СЕС. Більше того, Законом України «Про зелену трансформацію» No 3220-ІХ передбачено, що встановлення дахових сонячних електростанцій може здійснюватися без отримання дозвільної документації у сфері будівництва.
Наземна ж генеруюча установка, відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» є об’єктом архітектури, будівництво якої потребує отримання дозвільної документації та документів, що підтверджують введення об’єкта в експлуатацію. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації згідно з ч.4 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Для отримання більш детальної інформації щодо реалізації конкретних проєктів за механізмом Net Billing, будь ласка, звертайтеся в компанію Авенстон. Наші спеціалісти ретельно вивчать ваші побажання і задачі та запропонують найбільш оптимальний алгоритм дій.
За матеріалами ГО «Екоклуб»