Сонячні електростанції можливо будувати в будь-яких областях України

Дмитро Лукомський: «Проекти можна реалізовувати в будь-яких областях України, наприклад, в тій же Київській області»

Що необхідно для того, щоб почати реалізацію проекту будівництва сонячної електростанції?

— Для початку потрібно визначитися з потужністю електростанції. Затребувані як проекти до 100 кВт, так і вище. Нещодавно ми прораховували вартість проекту потужністю 3,5 МВт — вийшло близько 10 млн євро. Потім необхідно вирішити, чи буде це наземний проект або ж електростанція дахового типу. Перша, незважаючи на більш високий “зелений” тариф (46,5 євроцентів), вимагає великих витрат на встановлення опорних металоконструкцій. До того ж, можуть виникнути складнощі з оформленням земельної ділянки. Земля, яка буде віддана під будівництво, вже не зможе використовуватися для інших, наприклад сільськогосподарських, потреб. «Дахові» ж проекти мають нижчий «зелений тариф» (44,5 євроцента), але при цьому дозволяють раціонально використовувати територію. Далі залишається визначитися з максимально зручною точкою підключення до мережі і майданчиком для реалізації проекту.

Експерти говорять про грандіозному потенціал Криму; в яких регіонах можна ще реалізовувати такі проекти?

— Ми поки не розглядаємо півострів як пріоритетну майданчик для наших проектів. У Криму вже оголошено стільки проектів в альтернативній енергетиці, що виникає питання: а чи потрібно там стільки енергії? До того ж, через зношеність мереж півострова, для реалізації великих проектів у Криму інвестору, можливо, доведеться взяти на себе ще й витрати з їх модернізації. Проекти можна реалізовувати в будь-яких областях України, наприклад, в тій же Київській області. Тут дуже хороші енергосистеми, і проблем з пошуком точки доступу не повинно бути. Ми оцінювали інсоляцію в різних регіонах України — різниця між південними і північними областями досягає 15-20%. Але технічно цю різницю можна нівелювати.

Який підхід держави до того, що відбувається в галузі?

— Останні два роки інтерес з боку держави було, але все, що озвучували влади, було більше схоже на нездійсненні обіцянки. Інвестори ж чекали позитивних сигналів. Поки найбільшою перешкодою залишається отримання «зеленого тарифу», адже НКРЕ не видає його на стадії проекту, а тільки вже на етапі будівництва. У вересні 2010 р. «Актив Солар», що реалізує великий проект у Криму, стала першою компанією, що отримала «зелений тариф». Інші учасники ринку не зовсім розуміли, чи будуть зроблені кроки назустріч для всіх компаній, або тільки відносно гравців, які мають можливості для лобіювання своїх інтересів. Після того, як наприкінці минулого року тариф отримала станція потужністю 30 кВт у Вінницькій області (проект «Вінніцаенергосервіс» — прим. «ВД») з’явилася надія, що далі справа піде набагато швидше.

2011 рік експерти називають роком активізації проектів у сонячній енергетиці. На чому базується ця впевненість?

— У Законі «Про електроенергетику» є норми, які захищають вітчизняного виробника. Зокрема, окрема вимога, згідно з яким проект сонячної електростанції може отримати “зелений” тариф тільки в тому випадку, якщо кожен модуль на 30% складається з української сировини. Фактично ця норма відтинала всіх можливих постачальників сонячних батарей, крім єдиного українського виробника — заводу ПАТ «Квазар». Наприкінці минулого року набуття чинності цієї вимоги було відкладено до 1 січня 2012 року. Фактично інвесторам дали рік — за цей час в країні може з’явитися вже з десяток сонячних електростанцій.

Після вступу в силу цієї норми, завод з виробництва сонячних батарей доведеться будувати. У скільки може обійтися його будівництво?

— Ми прораховували кілька варіантів і прийшли до того, що найбільш доцільно побудувати завод з річною продуктивністю від 25 МВт. Капвкладення можуть скласти близько 3,5 млн євро, плюс оборотні кошти. На реалізацію проекту в середньому знадобиться близько року. А для того, щоб отримати сертифікати відповідності, необхідні для реалізації продукції за кордоном, доведеться протягом декількох місяців проводити випробувальні роботи. Так що якийсь час заводу доведеться або простоювати, або працювати виключно на внутрішній ринок.

Які ринки найбільш перспективні для реалізації продукції, адже в Європі велика конкуренція серед вже існуючих виробників?

— Інтерес представляють країни, де є держпідтримка галузі. Зараз та ж Німеччина, яка була локомотивом розвитку сонячної енергетики в Європі, знизила величину «зеленого тарифу». Таке ж рішення прийняла Іспанія та деякі інші країни. У першу чергу ці заходи були викликані впливом світової фінансової кризи, в деяких випадках — досягненням цільових показників частки поновлюваних джерел в енергобалансі держав. До недавнього часу перспективним ринком була Болгарія, але сьогодні майже всі підходящі землі там вже розібрані під проекти. Думаю, що найбільш перспективним ринком на найближчі роки стане Близький Схід. Наприклад, Саудівська Аравія або та ж Сирія, де українські фахівці нещодавно брали участь у будівництві заводів з виробництва сонячних батарей. Будівництво такого заводу може окупитися приблизно за п’ять років.

Реалізація проекту часто залежить від рішення місцевої влади, які не завжди йдуть назустріч інвесторам…

— Я думаю, справа навіть не стільки в небажанні йти назустріч, скільки в необізнаності чиновників на місцях. Часто вони просто не знають, що таке альтернативна енергетика, і бояться давати добро на реалізацію проекту. Вони практично ніколи не відповідають «ні», а просять час для того, щоб розібратися, як це працює і чим це вигідно. Тому нам часто доводиться займатися лікнепом місцевої влади. Хоча є й територіальні особливості. Приміром, у західних регіонах країни інтерес чиновників до поновлюваних джерел енергії значний. У східних же областях влади більш пасивні.

Чи складно залучити фінансування в ці проекти?

— Найскладніше знайти первісного інвестора, який готовий частково фінансувати такі проекти. А вже залучити відсутні кошти у вигляді кредиту або пайової участі набагато простіше. В основному джерела фінансування наших проектів — це західні організації. Звичайно, як і в будь-якому іншому бізнесі, залишаються ризики країни. І головне питання, яке задають західні інвестори: «Яка гарантія того, що „зелений тариф“ буде виплачуватися?» Але той факт, що до цього моменту близько 70 проектів в альтернативній енергетиці вже отримали «зелений тариф», говорить сам за себе. Крім того, в Україні діють спецпрограми стимулювання проектів в альтернативній енергетиці. Приклад — програма USELF ЄБРР з основним фондом в 50 млн євро і додатковим фондом в 20 млн євро. Але, з урахуванням вартості окремого проекту, отримати кредити за такою програмою зможуть далеко не всі бажаючі.

Чи справді сонячна енергія найдорожча з усіх видів альтернативної? Як можна зменшити термін окупності проектів?

— Без «зеленого тарифу» термін окупності сонячної електростанції перевищує 10 років. Але в даний час практично в усьому світі знижуються ціни на обладнання та комплектуючі і вартість 1 кВт*год поступово зменшується. Так що паритет цін у порівнянні з традиційними джерелами можливий, але для цього необхідний час. До того ж потрібно враховувати, що головна перспектива сонячної енергетики полягає в підвищенні ефективності перетворення сонячного випромінювання. Нині середній ККД сонячної батареї складає 14-17%. Навіть для традиційної кремнієвої технології цілком реально досягти ККД близько 20%, а значить, є куди рости. І дуже важливо, що це зростання може бути стрімким. Приміром, той же завод «Квазар» за минуле десятиліття підвищив ефективність своєї продукції майже в півтора рази і продовжує активно працювати в цьому напрямку. Цю ж тенденцію ми спостерігаємо і у провідних світових виробників фотоелектричної продукції.

Севгіль Мусаєва | “Власть Денег” Березень 2011, (№299)